Бізнес блог Олексія Вуйченко

Автомобільні гіганти США переживають не кращі часи. Особливо хворобливе зниження обсягів продажів ударило по постачальниках автокомпонентов - тисячам малих і середніх фірм. Як вижити в такій ситуації? Схоже, самий розумний вихід - вчасно почата диверсифікованість. Типовий приклад - компанія TNT EDM із Плімута, заснована в 1978 році, але з тих пор навіть не пытавшаяся нарощувати обороти. Та й навіщо було рости, якщо й без того в числі клієнтів значилися автогигант Ford, а також більші постачальники автокомплектующих? Але ніщо не вічне під місяцем. Зниження продажів у компанії відзначили ще в 2004 році, а в 2008-м збут упав особливо різко - майже на 50%. Втім, до кризи фірма була готова: ще в 2002-м компанія початку працювати на аерокосмічну галузь, а два роки тому стала освоювати виробництво для потреб медичної й енергетичної промисловості. Вихід на нові ринки обійшовся недешево. Але автомобільні замовлення продовжують випаровуватися. Тому керуючий директор TNT EDM Том Мюллен бачить лише один вихід: «Тільки за рахунок росту в нових сегментах ми можемо пережити падіння в нашому основному бізнесі».

У минулому році кількість заяв про банкрутство, поданих у США, збільшилося на 74% - до 61 тисячі фірм. Мало того, за прогнозами експертів, в 2009-м це число буде стрімко збільшуватися. Справа в тому, що для американських компаній оголосити себе банкрутом - значить одержати перепочинок і врятувати свій бізнес. От один з безлічі свіжих прикладів: Polaroid, оголосивши про початок процедури банкрутства, преспокійно виводить на ринок нові товари, зокрема портативний фотопринтер для мобільних устроїв. І нікого це не бентежить.

У докризисние часи бізнес соромився речей, на яких занадто помітне клеймо «Зроблено на коліні». Це було прерогативою - від безгрішшя! - малого бізнесу й усіляких стартапов. Зараз навіть середній, цілком устояний бізнес знаходить специфічний шик у прояві розумної скаредності, начебто посилаючи сигнал своїм замовникам: заощаджуємо, ціни знижуємо, тому що про вас же печемося - дивитеся, яка економічна сльота на вулиці!

Криза повинна розставити все по своїх місцях. Саме зараз перевіряються слабкі й сильні сторони кожного бізнесу, причому труднощі випробовують у першу чергу громіздкі компанії. Наше мале підприємство цього року відзначить 10-річчя свого існування. Все це час ми займалися транспортним машинобудуванням. І, як показує практика, нам набагато легше відповідати кон’юнктурі ринку.

З формальної точки зору ринок мувингових послуг у Росії давно вже відсвяткував своє десятиліття. От тільки цивілізований його сегмент так і не став серйозною силою. Рекламні газети дотепер пестрять оголошеннями в дусі «Газелі. Вантажники. Недорого». Послуги саме таких, «народних» перевізників користувалися напередодні Нового року ажіотажним попитом. У середині грудня кореспондент «Бізнесу-журналу» полудня витратив на дзвінки представникам демократичного крила на ринку послуг мувинга. Більш ніж у половині випадків телефони були постійно зайняті. Якщо ж все-таки вдавалося додзвонитися до оператора (найчастіше сполучає обов’язку секретаря, бухгалтера, а те й заступника гендиректора), на тім кінці проведення просили «передзвонити пізніше» - або відразу ж повідомляли, що на найближчі три-п’ять днів замовлення вже не приймаються.

І куди ми котимося? Подумати тільки, KPMG і «Ренесанс Груп», що орендують величезні офісні блоки в «Вежі на Набережній», однієї з домінант ММДЦ «Москва-Сіті», пропонують узяті «на виріст» площі в суборенду. Ще півроку назад учасникам ринку нерухомості таке могло привидітися лише в нічному кошмарі. Аркуші очікування на офісні блоки в «Москва-Сіті» були сформовані аж до 2015 року, а орендарі, що бажали найняти приміщення в одній з висоток, готові були платити будь-які гроші. Дійсно - будь-які. Тепер же цим самим аркушам одна дорога - у хиже жерло питающегося непотрібними паперами шреддера.

В 1948 році майбутній ресторанний магнат з’явився на світло. Трапилося це в Нью-Йорку, у небагатій родині італійських іммігрантів. А незабаром стало ясно, що піде маля далеко. Підприємницька жилка Делюка виявилася із самого дитинства. До десяти років він уже заробляв собі на кишенькові видатки, збираючи в окрузі порожні пляшки. Потім цей немудрящий бізнес перемінила респектабельна доставка газет: Фред розробив оптимальний маршрут і умудрявся об’їжджати до 400 будинків щодня. Незабаром родина переїхала в Коннектикут, де Делюка закінчив школу й почав готуватися до надходження в університет Бриджпорта. Першим результатом підготовки виявився невтішний висновок: на навчання потрібні гроші, яких у родини не було.

У колі компьютерщиков дотепер гуляє така байка. Програмісти запропонували експертній системі проаналізувати ситуацію в московському метро. Комп’ютер зробив страхаючий висновок: підземка щодня поглинає мільйони людей. Якщо настільки ж нерозумному штучному інтелекту запропонувати дані про ситуації на ринку закордонної нерухомості, комп’ютер, швидше за все, повідомить про початок масової еміграції з Росії. Однак всі куди простіше. Ті, у кого залишилися вільні наявні кошти, намагаються врятувати й препомножити їх.

«У нашій країні десятки мільйонів чоловік чіпляються за кризу. Для них це прекрасна можливість піти до дна, як вони давно мріяли. Куди приємніше з ранку випити пляшку горілки, чим не дай боже за кермом їхати в офіс по пробках!»

Уже хвилин через десять після початку своєї лекції в «Сіті-класі» блогер-тысячник Антон Носик упадає в знайомий кожному доповідачеві транс. Він зовсім зживається зі сценою, машинально прикурює одну сигарету від інший і перестає фільтрувати міцні вираження. Оксамитові щічки деяких дівчин у залі давно зашарілися. Однак Носик настільки органічний, що навіть самі нервові натури не намагаються покинути зал або сповзти в тиху непритомність. Зрештою, у них була можливість піти на балет. Або на концерт модного піаніста в консерваторії. Однак всі ці люди набилися в невеликий зал для того, щоб слухати словам живої легенди російського Інтернету.

У важкі часи люди воліють не купувати нове, а ремонтувати старе. Ефект, що випливає із цієї немудрої логіки, уже відчули на собі власники американських і європейських взуттєвих майстерень. За словами Джима Макферленда, власника подібного підприємства й взуттєвого майстра в третім поколінні, за останні три місяці 2008 року обсяги робіт, виконуваних його майстерні, виросли як мінімум на 40%: «За цей час у мене було більше клієнтів, чим за останні три роки».